**2.26** О, могутньорукий! Навіть якщо ти вважаєш це втілене життя (душу) вічно підвладним народженню або вічно підвладним смерті, то й тоді не слід так сумувати.
**Коментар:** "Але якщо ти думаєш... не слід сумувати" – Тут Господь, вживаючи слова "але якщо" та "ти думаєш", подає альтернативну точку зору. Він каже, що хоча встановленим принципом та істинною реальністю є те, що втілена душа ніколи не підлягає народженню чи смерті (Гіта 2.20), то все ж, навіть якщо ти приймаєш погляд, цілковито протилежний цьому принципу – що душа вічно народжується і вічно вмирає – то й тоді не слід сумувати. Причина в тому, що хто народився – той неодмінно помре, а хто помер – той неодмінно народиться; цього закону не обійти.
Якщо насіння посіяти в землю, воно набухає та проростає, і той самий пагін поступово росте та стає деревом. Якщо спостерігати тонким розсудом, то чи залишалося те насіння в одній формі хоч би на єдину мить? У землі воно спочатку скинуло тверду форму та стало м'яким; потім, покинувши м'яку форму, стало пагонцем; згодом, залишивши форму пагінця, стало деревом; і нарешті, коли його життєвий термін завершився, воно висохло. Таким чином, насіння не залишалося в одній формі навіть на мить; воно змінювалося що-миті. Якби насіння залишалося в одній формі навіть на мить, як би міг відбутися процес аж до всихання дерева? Воно покидало свою попередню форму – це була його смерть, і приймало іншу форму – це було його народження. Отже, воно народжувалося та вмирало що-миті. Це тіло подібне до того насіння. У дуже тонкій формі чоловіча статева клітина з'єдналася з яйцеклітиною. Воно росло і росло, стало формою дитини, а потім народилося. Після народження воно росло, потім старіло, і нарешті померло. Таким чином, тіло не залишалося в одній формі навіть на мить, але постійно змінювалося – тобто, народжувалося та вмирало що-миті.
Господь каже, що навіть якщо ти вважаєш душу в тілі, подібно до самого тіла, вічно підвладною народженню та смерті, то й тоді це не може бути причиною для горя.
★🔗
