**2.61.** Практик карма-йоги, приборкавши всі ті почуття та віддавшись Мені, нехай сидить нерухомо; бо в того, чиї почуття під контролем, інтелект стає міцно утвердженим.
**Коментар:** «Стримавши всі ті, дисциплінований нехай сидить нерухомо, відданий Мені» – приборкай усі ті почуття, які насильно викрадають розум, тобто, залишаючись пильним, ніколи не дозволяючи їм збуджуватися до об’єктів почуттів, а самому стати виключно відданим Мені. Підтекст тут такий, що коли практик приборкує почуття, в ньому залишається гордість від власної сили, думка: «Я привів почуття під свій контроль». Ця гордість не дозволяє практику прогресувати і відвертає його від Бога. Тому практик ніколи не повинен пишатися власною силою, стримуючи почуття; він не повинен вважати власне зусилля причиною, але лише Божу благодать – що який би успіх я не досяг у приборканні почуттів, це виключно завдяки Божій благодаті. Таким чином, будучи відданим лише Богові, його практика стає успішною.
Тут, кажучи «відданий Мені», мається на увазі, що отримання людського тіла, наявність інтересу до духовної практики, залучення до практики та успіх практики – все це залежить виключно від Божої благодаті. Однак через гордість увага людини до цього зменшується. Серед карма-йогів акцент залишається на виконанні дії, і в цьому він продовжує розглядати це як власне зусилля. Тому з особливої ласки Бог зазначає навіть для практика карма-йоги необхідність бути відданим Йому.
Бути відданим Богові означає – мати переконання у важливості лише Бога, що лише Бог є мій і я є Божий; світ не є мій і я не від світу. Причина в тому, що лише Бог залишається зі мною в усі часи; світ зі мною взагалі не залишається. Таким чином, почуття «я-ності» практика має залишатися прив’язаним лише до Бога. Оскільки це розділ про карма-йогу, тут Бог мав би зазначити засоби відповідно до карма-йоги. Однак з вивчення Гіти видно, що в успіху духовної практики відданість Богові є єдиною причиною. Тому в Гіті звеличена велика слава відданості Богові; наприклад – «Серед усіх йогів той, хто з вірою та любов’ю відданий Мені і поклоняється Мені, вважається Мною найвищим» (6.47), і так далі.
«Бо в того, чиї почуття під контролем, його мудрість стає непохитною» – Раніше, у п’ятдесят дев’ятій строфі, Бог сказав, що навіть після від’єднання почуттів від їх об’єктів, непохитна мудрість не досягається; а в цій строфі Він каже, що той, чиї почуття під контролем, непохитний у мудрості. Сенс у тому, що там (у 2.59), навіть після від’єднання почуттів від об’єктів, схильність до смаку залишається всередині; отже, почуття не під контролем. Але тут, у непохитно-мудрої людини почуття під контролем і його схильність до смаку припинилася. Тому не є правилом, що після від’єднання почуттів від об’єктів, обов’язково станеш непохитним у мудрості; бо схильність до смаку все ще може залишатися. Однак, є правилом, що ставши непохитним у мудрості, почуття обов’язково потраплять під контроль.
**Зв’язок:** Будучи відданим Богові, почуття обов’язково потраплять під контроль і схильність до смаку припиниться; але що відбувається через невідданість Богові, пояснюється в наступних двох строфах.
★🔗
