**Арджуна сказав:** О Крішна, коли я бачу це зібрання родичів, вишикуваних для битви, мої кінцівки слабшають, уста пересихають, тіло тремтить, а волосся стає дибом. Лук Гандіва вислизає з моєї руки, а шкіра палає. Мій розум блукає, і я навіть неспроможний твердо стояти.
**Коментар:** "Бачачи цих родичів, о Крішна, вишикуваних і сповнених бажання битися" – Ім'я "Крішна" було дуже дороге Арджуні. Це звернення зустрічається в "Гіті" дев'ять разів. Жодне інше ім'я Господа Шрі Крішни не вживається так часто. Так само ім'я "Партха" було дуже дороге Господу для Арджуни. Тому Господь і Арджуна вживали ці імена одне для одного в їхніх розмовах, і цей факт був добре відомий серед людей. З цієї перспективи Санаджая згадує імена "Крішна" і "Партха" наприкінці "Гіти": "Там, де є Крішна, Володар Йоги, і там, де є Партха, лучник" (18.78).
Раніше Дхрітараштра сказав "зібралися і бажають битися", і тут Арджуна також каже "вишикувані і сповнені бажання битися"; проте між їхніми перспективами існує велика різниця. У погляді Дхрітараштри є розрізнення: Ду́рйодгана та інші – мої сини, а Юдхіштхіра та інші – сини Па́нду; тому Дхрітараштра вжив там терміни "мої сини" та "сини Панду". Але в погляді Арджуни немає такого розрізнення; тому Арджуна каже тут "родичі", що включає людей з обох сторін. Підтекст такий: Дхрітараштра відчуває страх і скорботу від передчуття загибелі власних синів у війні; але Арджуна сумує від передчуття загибелі родичів з обох сторін, думаючи, що з якого б боку хто не загинув, він усе одно наш родич.
До цього часу слово "бачачи" з'являлося тричі: "побачивши військо Пандавів" (1.2), "побачивши синів Дхрітараштри, вишикуваних" (1.20), і тут "бачачи цих родичів" (1.28). Сенс цих трьох у тому, що "бачення" Ду́рйодгани залишалося одного роду, тобто почуття Ду́рйодгани було виключно боєвим; але "бачення" Арджуни було двояким. Спочатку, побачивши синів Дхрітараштри, Арджуна, сповнений доблесті, узяв свій лук і став готовий до бою; а тепер, бачачи своїх родичів, він підпадає під владу боягузтва, відмовляється від битви, і лук падає з його руки.
"Мої кінцівки слабшають... мій розум блукає" – Розум Арджуни сповнений тривоги та скорботи щодо майбутніх наслідків війни. Вплив цієї тривоги та скорботи падає на все тіло Арджуни. Саме цей вплив Арджуна описує чіткими словами: кожна кінцівка мого тіла – руки, ноги, уста тощо – слабшає! Уста пересихають, що утрудняє навіть мовлення! Все тіло тремтить! Все волосся на тілі стає дибом, тобто все тіло вкривається гусячою шкірою! Той лук Гандіва, від звуку тятиви якого вороги жахіття нападає, сьогодні падає з моєї руки! Шкіра – все тіло – палає. Мій розум блукає, тобто я навіть не можу розрізнити, що мені слід робити! Ось, на цьому полі битви, я навіть неспроможний стояти на колісниці! Здається, я впаду в непритомність! У такій згубній війні навіть стояти тут здається гріхом.
**Зв'язок:** Описавши у попередньому вірші вісім ознак скорботи, що проявилися в його тілі, Арджуна тепер вказує на недоречність ведення війни з точки зору ознак, що передвіщають майбутні наслідки.
★🔗
